Протягом десятиліть планетологи вважали Червону планету холодним і геологічно мерцем, чиї величні щитові вулкани остаточно згасли мільярди років тому. Проте сенсаційні спостереження орбітального апарата ExoMars Trace Gas Orbiter Європейського космічного агентства (ESA) спростували усталені погляди. Дослідивши атмосферу планети, вчені довели, що вулкани Марса не вимерли, а лише занурилися у глибокий сон: із тектонічних розломів на схилах колосального вулкана Альба Монс (Alba Mons) зафіксовано сезонні викиди хлороводню, які свідчать про збереження гарячих магматичних камер.
Сенсаційні дані ExoMars TGO: як виявили сліди марсіанського хлороводню
Науковий прорив став можливим завдяки високочутливому комплексу інфрачервоних спектрометрів Atmospheric Chemistry Suite (ACS), встановленому на зонді ExoMars Trace Gas Orbiter (TGO). Апарат здійснює регулярне сонячне просвічування марсіанської атмосфери під час заходів і сходів Сонця, фіксуючи присутність молекул газу у мізерних концентраціях до часток мільярдної частки (ppb).

Аналізуючи багаторічні спостереження, міжнародна група на чолі з доктором Олександром Трохімовським (Alexander Trokhimovskiy) та планетологом Даніелем Межем (Daniel Mège) з Бернського університету виявила локалізовані шлейфи газоподібного хлороводню (HCl). Ці газові викиди не були розпорошені планетою, а концентрувалися безпосередньо над вузькими рифтовими розломами північного флангу щитового гіганта Альба Монс.
Дослідження опубліковане у престижному науковому виданні Science Advances (Science Advances, 2026). Спектральний аналіз показав, що спалахи виділення газу відбуваються циклічно на початку північного літа, коли сезонний іній сублімує, вивільняючи глибинні тектонічні канали.
Орбітальний апарат ExoMars Trace Gas Orbiter рухається навколо Марса по стабільній круговій полярній орбіті на висоті 400 км із періодом обертання близько двох годин. Завдяки цьому спектрометричний комплекс ACS здійснює зондування атмосфери методом сонячного затемнення двічі за кожен виток, коли промені Сонця пронизують шари газу на світанку та заході.
Гранична чутливість інфрачервоного спектрометра ACS до молекул хлороводню становить 0,1 частини на мільярд (ppb). Це дозволило чітко відокремити реальні концентрації газу від фонового розсіювання на атмосферних пилових частинках та кристалах водяного льоду.
Альба Монс: найбільший щитовий гігант у Сонячній системі
Вулкан Альба Монс є унікальним геоморфологічним формуванням. Хоча знаменитий вулкан Олімп (Olympus Mons) вищий за нього, здіймаючись на 22 км у небо, Альба Монс суттєво перевершує його за площею лавового покриву. Основа цього велетня розкинулася більш ніж на 1500 кілометрів, що за територією дорівнює площі всієї Західної Європи.
Схили Альба Монс надзвичайно пологі й не перевищують нахилу у 0,5 градуса. Це означає, що лава під час давніх епізодів вивержень мала надзвичайно низьку в’язкість та розтікалася тонким килимом на величезні відстані. Периферія вулкана розірвана гігантськими концентричними та радіальними грабенами — розколинами Alba Fossae глибиною в кілька сотень метрів.
Високоточні знімки з орбітальних камер CaSSIS та HiRISE (NASA) довели, що стінки цих рифтів позбавлені метеоритного пилу та ерозійних слідів, що свідчить про їхнє недавнє формування за геологічним часом, що гармонійно узгоджується з дослідженнями ризиків космічної радіації під час міжпланетних пілотованих експедицій на Марс.
На відміну від земного вулкана Мауна-Лоа на Гаваях, де літосферна плита постійно рухається над мантійним плюмом, марсианська кора є монолітною. Це призвело до того, що магма мільйони років виливалася в одній географічній точці, утворивши велетенський лавовий щит Альба Монс.
Гравіметричні карти апаратів NASA MAVEN та Mars Global Surveyor підтверджують присутність під вулканом потужної гравітаційної аномалії — маскона, що складається із застиглих надщільних базальтових інтрузій.

«Виявлення локалізованих викидів хлороводню у районі північних схилів Альба Монс стало справжнім відкриттям. На Землі подібні гази виділяються виключно внаслідок активної дегазації магми під час охолодження розплаву. Якщо надра Марса досі здатні генерувати хлороводень, планета зберігає ендогенне тепло і не є мертвою брилою каменю.»
Доктор Олександр Трохімовський (Alexander Trokhimovskiy), провідний автор дослідження з Інституту космічних досліджень
Фізика та хімія дегазації: чому саме хлороводень свідчить про магму
У земних вулканах хлороводень є одним із перших газів, які залишають магму в міру її підйому та зниження тиску. Розчинений у силікатному розплаві хлор разом із водяною парою утворює летку сполуку, яка мігрує вгору по мережі тріщин та виходить через фумароли.
Спроби пояснити марсіанський HCl суто поверхневою фотохімією за участі пилу та ультрафіолетового опромінення зазнали невдачі. Фізичні розрахунки, які провів співавтор відкриття Кевін Олсен (Kevin Olsen) з Оксфордського університету, продемонстрували, що фотохімічні процеси здатні пояснити лише рівномірне фонове поле газу, але аж ніяк не потужні локальні викиди з конкретних розломів.
Єдиним обґрунтованим джерелом газу залишається глибинний магматичний резервуар — інтрузія або магматична дайка, яка повільно холоне в корі Альба Монс і продовжує виділяти флюїди.
Фізична термодинаміка дегазації хлору з базальтового розплаву пояснює специфіку виявлених сигнатур. Хлороводень вивільняється з магми вже на стадії пізнього охолодження за температур близько 800–900 °C, що підтверджує присутність сплячого, але ще не повністю охолодженого магматичного вогнища.
Сейсмічні спостереження станції NASA InSight підтвердили наявність підземних поштовхів магнітудою до 4 балів у грабенах Цербера, викликаних рухом флюїдів і магми по глибинних тріщинах, що свідчить про активні геологічні процеси в надрах Червоної планети.
Діаметр Альба Монс перевищує 1500 км, що робить його найбільшим вулканічним полем у Сонячній системі.
Зафіксовані спектрометрами ACS зонда ExoMars над свіжими північними розломами Alba Fossae.
Стінки тріщин чисті від пилу й не мають кратерів, доводячи триваючу тектонічну дегазацію.
Підповерхневе магматичне тепло може плавити мерзлоту, утворюючи оази для мікробного хемосинтезу.
Підповерхневі гідротермальні кишені: шанс на відкриття мікробного життя
Наявність підповерхневого магматичного тепла кардинально змінює астробіологічну перспективу Марса. На відкритій поверхні планети життя унеможливлене смертельним космічним випромінюванням та агресивними перхлоратами. Але під захистом базальтової товщі усе виглядає інакше.
Тепло магматичного вогнища здатне плавити товщі підземного льоду, створюючи кишені рідкої мінералізованої води на глибині кількох кілометрів. На Землі подібні гідротермальні системи є середовищем існування екстремофільних бактерій, які не залежать від сонячного світла та отримують енергію за рахунок хемосинтезу.
Це перетворює північні схили Альба Монс на найперспективніший регіон для майбутніх дослідницьких апаратів, що перегукується з геологічними дослідженнями посушливих ландшафтів та екстремальних пустельних умов.
- Газові викиди хлороводню сягають піку під час сублімації льоду на початку північного літа.
- Через відсутність руху літосферних плит усе магматичне тепло Марса зосереджується у фіксованих точках кори.
- Сейсмометричні спостереження InSight виявили активний рух магми на глибинах 30–50 км.
- Регіон Альба Монс обрано ключовою ціллю для наступного покоління посадкових марсіанських місій.
Чи можливе нове виверження лави на Червоній планеті
Чи здатний Марс струсити спокій грандіозним виверженням з потоками розпеченої лави? Вчені вважають, що через товсту літосферу великі виливи відбуваються лише раз на десятки або сотні мільйонів років.
Проте планета зберігає сейсмічну та магматичну рухливість. Сейсмометр апарата NASA InSight раніше зафіксував підземні поштовхи в розломах Cerberus Fossae, зумовлені гідродинамічним рухом магми на глибині понад 30 км.
Вулкани Марса не згасли назавжди — вони просто заснули на геологічну епоху. Слабкий подих хлороводню на Альба Монс доводить: серце Червоної планети все ще б’ється.



