Yandex Metrika
0

Новітній ядерно-криміналістичний аналіз та суперкомп’ютерне моделювання довели, що уран нацистської ядерної програми та реактор B8 у Гайгерлоху ніколи не були близькими до стану критичності, назавжди зруйнувавши повоєнний історичний міф Вернера Гейзенберга. Дослідження автентичних металевих кубиків виявило, що Третьому рейху бракувало понад половину розщеплюваних матеріалів і запасів важкої води для здійснення самопідтримуваної ланцюгової реакції поділу.

Повоєнна легенда: як Вернер Гейзенберг пояснював поразку Uranprojekt

Майже вісімдесят років у науково-популярній літературі та шкільних підручниках домінувала точка зору, що фізикам нацистської Німеччини забракло лічених тижнів і невеликої дещиці матеріалів для створення першого в Європі діючого ядерного реактора. Творцем цієї зручної концепції був лауреат Нобелівської премії Вернер Гейзенберг (Werner Heisenberg), який керував науковими розробками німецького «Уранового клубу» (Uranprojekt).

У своїй знаковій статті 1947 року для авторитетного журналу Nature Гейзенберг стверджував, що фінальний експериментальний реактор B8 (Berlin-Haigerloch 8), змонтований у квітні 1945 року в печерному підвалі під замковою церквою містечка Гайгерлох (Haigerloch), виявився «лише незначно недостатнім» (just insufficient). За словами фізика, експерименту забракло лише крихітної додаткової кількості урану та важкої води, щоб вийти на режим ланцюгової реакції.

Ці свідчення активно підтримувалися іншими інтернованими в британському маєтку Фарм-Голл (Farm Hall) фізиками, такими як Карл Фрідріх фон Вайцзеккер (Carl Friedrich von Weizsäcker) та Отто Ган (Otto Hahn). Створювалася ілюзія, що німецька наука йшла пліч-о-пліч з американським Мангеттенським проєктом, а зупинити німецьких вчених змогли лише тотальний дефіцит сировини внаслідок наступу військ союзників та авіаційні удари.

Однак нове революційне дослідження фізиків-ядерників Патріка Дж. Парка (Patrick J. Park) і Тімоті В. Кета (Timothy W. Koeth), опубліковане у виданні PNAS Nexus, вщент розбило цю міфологію. Використавши методи прецизійної ядерної археології та сучасні обчислювальні комплекси, вчені довели: нацистський реактор був безнадійно далеким від критичності.

Урановий куб проєкту Гейзенберга Uranprojekt ядерні дослідження

Конструкція B8: уран нацистської ядерної програми в скельному сховищі

Реакторна установка B8 у Гайгерлоху була споруджена в глибокому вапняковому підвалі, захищеному від бомбардувань товщею скельної породи. Вона являла собою циліндричний алюмінієво-магнієвий резервуар діаметром та висотою близько двох метрів, занурений у водяний бак і оточений потужним графітовим відбивачем нейтронів загальною вагою 10 тонн.

Згори в бак опускалася металева кришка, до якої на 78 сталевих тросах кріпилися 664 кубики з природного металевого урану загальною вагою 1,58 тонни. Кожен кубик мав довжину ребра 5 см та важив близько 2,4 кілограма. Вільний простір між підвішеними урановими елементами заповнювався 1,5 тоннами (близько 1400 літрів) важкої води (оксиду дейтерію, D2O), що виконувала роль сповільнювача швидких нейтронів.

Під час фінального експерименту на початку квітня 1945 року дослідники зафіксували збільшення виходу нейтронів від центрального радієво-берилієвого джерела в 6,7 раза. Гейзенберг та його асистенти інтерпретували це як ознаку швидкого наближення до критичної точки, зробивши хибний висновок, що додавання ще кількох сотень кілограмів урану переведе реактор у режим самопідтримуваної генерації енергії.

Проте німецькі розрахунки базувалися на спрощеній дифузійній теорії, яка не враховувала просторової анізотропії поглинання нейтронів у гетерогенній ґратці кубиків. Гейзенберг видавав бажане за дійсне, фатально переоцінюючи коефіцієнт розмноження своєї конструкції.

Міф Гейзенберга

Повоєнні заяви про те, що реактору B8 бракувало крихітної кількості урану до критичності, повністю спростовані суперкомп’ютерами.

Показник k = 0,94

Ефективний коефіцієнт розмноження нейтронів у Гайгерлоху становив лише 0,94, що дуже далеко від порогу ланцюгової реакції поділу.

Подвійний дефіцит

Для запуску реактора Німеччині було потрібно понад 3,2 тонни урану та 3000 літрів важкої води — удвічі більше, ніж мав увесь рейх.

Норвезький саботаж

Знищення заводу Norsk Hydro норвезьким рухом опору позбавило нацистів будь-якої надії накопичити необхідний об’єм дейтерію.

Ядерна криміналістика та суперкомп’ютерне моделювання критичності

Щоб встановити істину, автори нового дослідження розшукали автентичні уранові кубики, конфісковані 1945 року секретною американо-британською місією «Алсос» (Alsos Mission). Зразки з колекцій Смітсонівського інституту та Тихоокеанської північно-західної національної лабораторії (PNNL) було піддано радіохімічній та спектрометричній експертизі.

Мас-спектрометрія з індуктивно зв’язаною плазмою (ICP-MS) виявила слідові кількості домішок бору, кадмію та лантаноїдів, які потрапили в уран під час виплавки на заводах Degussa. Бор і кадмій мають гігантський переріз захоплення теплових нейтронів, що діяло як приховане гальмо для ланцюгової реакції, про яке німецькі теоретики навіть не здогадувалися.

На основі точного тривимірного сканування кубиків і розсекречених креслень реактора B8 автори створили деталізовану цифрову модель установки в середовищі MCNP (Monte Carlo N-Particle Transport Code). Комп’ютерне моделювання мільярдів нейтронних траєкторій виявило шокуючий факт: ефективний коефіцієнт розмноження нейтронів (k_eff) реактора B8 становив лише 0,94.

Для досягнення критичного значення k_eff = 1,0 системі не вистачало колосальної кількості матеріалів. Якби німці навіть заповнили весь доступний об’єм бака, для критичності знадобилося б як мінімум 3,2 тонни урану (удвічі більше, ніж було в Гайгерлоху) та понад 3000 літрів чистої важкої води, яких у рейху на той момент просто не існувало.

«Історичний міф про те, що німцям забракло лише кількох кубиків урану, остаточно розвіяний. Нацистська Німеччина не мала жодного шансу створити ядерну зброю під час війни.»

Патрік Дж. Парк (Patrick J. Park), фізик-ядерник, провідний автор дослідження в PNAS Nexus

Норвезькі диверсанти та адміністративний колапс німецької науки

Критичний брак важкої води став головним вироком нацистському проєкту. Єдине в Європі промислове підприємство з її синтезу — електролізний завод Norsk Hydro у Веморку (Норвегія) — стало мішенню легендарної диверсії норвезьких підпільників під час операції «Ганнерсайд» (Operation Gunnerside) у лютому 1943 року. Наступні авіаудари бомбардувальників союзників і потоплення порома «Гідро» на озері Тіннсьйо остаточно перекреслили плани доставки дейтерію до Німеччини.

Крім того, сам німецький проєкт потерпав від хронічної організаційної дезінтеграції. На відміну від американського Мангеттенського проєкту, що об’єднав найкращих світових вчених і колосальну індустріальну базу під жорстким командуванням генерала Леслі Гровса (Leslie Groves), у Німеччині діяли щонайменше три ворогуючі між собою угруповання.

Група Гейзенберга з Товариства кайзера Вільгельма конкурувала з військовою лабораторією Курта Дібнера (Kurt Diebner) та групою Манфреда фон Арденне (Manfred von Ardenne) з Поштового відомства. Дослідники приховували один від одного тонни оксиду урану, вели запеклу боротьбу за мізерні квоти важкої води і не мали єдиного технічного координаційного центру.

Розуміння тонкощів фізики високих енергій та розподілу частинок у таких середовищах є фундаментальним для багатьох галузей сучасної науки — від створення термоядерних установок до дослідження фундаментальних законів Всесвіту та еволюції космічних структур.

Головні висновки ядерно-криміналістичного дослідження
  • Нацистський ядерний проєкт не наблизився до створення працюючого реактора ближче, ніж на половину необхідних ресурсів.
  • Приховані домішки бору і кадмію в кубиках урану Degussa діяли як сильний паразитичний поглинач нейтронів, невідомий німецьким фізикам.
  • Внутрішній конфлікт трьох конкуруючих груп учених унеможливлював концентрацію ресурсів за зразком Мангеттенського проєкту.
  • Навіть за умови досягнення критичності B8 напрацювання збройового плутонію вимагало б десятиліть безперервної роботи реактора.

Чому створення нацистської ядерної бомби було технічно неможливим

Критичний реактор є лише найпершим кроком до створення ядерної зброї. Навіть якби реактор B8 запрацював у квітні 1945 року, він був лише експериментальним стендом без примусового охолодження, систем аварійного захисту та регулювальних стрижнів. Він не мав жодної можливості працювати на потужностях, необхідних для напрацювання плутонію.

Для синтезу кількох кілограмів плутонію-239, необхідних для одного заряду, примітивна установка типу B8 повинна була безперервно функціонувати протягом десятиліть. До того ж Третій рейх не мав ані радіохімічних технологій виділення плутонію з опроміненого урану, ані промислових установок газової дифузії чи центрифуг для збагачення урану-235, ані прецизійних технологій створення вибухової імплозії.

Публікація в PNAS Nexus остаточно ставить крапку в історичних дебатах. Легенда про те, що нацисти «майже володіли атомною бомбою», була створена самими німецькими вченими після війни для виправдання власного фіаско перед історією. Фізики Третього рейху застрягли на самому початку шляху і не мали жодного реального шансу змінити хід війни. Читайте також наш пов’язаний матеріал про фундаментальна ядерна фізика та еволюція матерії.

Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Стежте за нашими новинами:


Like it? Share with your friends!

✏️ Повідомити про помилку

Ви помітили помилку у наступному тексті: