Yandex Metrika
0

У стінах австралійського Університету Квінсленда (University of Queensland) відбулася фундаментальна подія, яка доводить можливість створення абсолютно непереборних каналів передачі інформації: дослідники вперше продемонстрували гравітаційний зв’язок крізь стіни, використовуючи звичайний пасажирський ліфт середини XX століття та надчутливий геофізичний гравіметр. Електромагнітні сигнали — від звичного Wi-Fi і стільникових мереж до супутникового радіозв’язку — легко блокуються бетонними перекриттями, металевими екранами кліток Фарадея або товщею океанічних вод. На противагу їм гравітаційне поле не має тіні: його неможливо заблокувати жодним відомим матеріалом у Всесвіті. Маніпулюючи переміщенням 1,8-тонної противаги ліфта, фізики зуміли закодувати та безпомилково прочитати крізь товсту цегляну перегородку слово «GRAVITY», започаткувавши нову епоху бездротової гравіметрії.

Фізична передумова: чому гравітація не відкидає тіні

Уся сучасна цивілізація побудована на електромагнітних хвилях. Радіопередавачі, супутники Starlink, оптоволокно, Wi-Fi-роутери та Bluetooth використовують фотони різної енергії для трансляції терабайтів даних щомиті. Однак у цієї технології є вроджена слабкість, закладена фундаментальними законами електродинаміки: електромагнітні хвилі легко поглинаються провідними матеріалами, розсіюються у воді та екрануються заземленими металевими поверхнями за принципом клітки Фарадея. Підводні човни на глибині змушені спливати або тягнути довжелезні кількакілометрові антени, а дослідники в глибоких шахтах втрачають будь-який радіоконтакт.

Лабораторний високоточний гравіметр та лазерні детектори для вимірювання гравітаційних флуктуацій
Високоточні фізичні датчики та гравіметричне обладнання в дослідницькій лабораторії. Експеримент у будівлі Парнелла довів можливість передачі даних крізь суцільну стіну за допомогою модуляції гравітаційного поля. Фото: ThisisEngineering / Unsplash

Гравітація позбавлена цих обмежень. Згідно із загальною теорією відносності Альберта Ейнштейна (Albert Einstein) та класичним законом тяжіння Ісаака Ньютона (Isaac Newton), гравітація є викривленням геометрії простору-часу, спричиненим наявністю маси та енергії. Оскільки в природі не існує «від’ємної маси», яка могла б створити компенсаційне відштовхування, гравітаційне поле неможливо екранувати. У фізиці цей феномен поетично називають правилом: «гравітація не відкидає тіні». Будь-який масивний об’єкт створює тяжіння, яке безперешкодно пронизує планети, надщільний бетон, шари свинцю та кілометри води.

Як повідомив астрофізик д-р Альфредо Карпінеті (Alfredo Carpineti) в матеріалі видання IFLScience, група вчених з Університету Квінсленда під керівництвом д-ра Чарльза Воффіндена (Charles Woffinden) та д-ра Ендрю Грошека (Andrew Groszek) вирішила вперше перевірити цю концепцію на практиці, створивши робочий прототип неблокованої лінії зв’язку на базі звичайного пасажирського ліфта.

Університет Квінсленда та будівля Парнелла: незвичайна інженерна лабораторія

Місцем дії стала історична будівля Парнелла (Parnell Building) в кампусі Університету Квінсленда. Ця споруда вже відома науковому світу: саме тут з 1927 року триває найдовший у світі безперервний лабораторний дослід — експеримент із капанням надв’язкого бітуму (Pitch Drop experiment). Проте нова команда фізиків, до якої також увійшли професор Ендрю Вайт (Andrew White) та професор Метью Девіс (Matthew Davis), звернула увагу на інший раритет будівлі — діючий ліфт 1950-х років.

Конструкція цього вінтажного підйомника виявилася ідеальним передавачем гравітаційного сигналу. Ліфт рухається вертикально між поверхами завдяки масивній противазі вагою близько 1,8 тонни (1 800 кілограмів), виготовленій із чавунних та сталевих блоків. Коли ліфтова кабіна опускається, противага піднімається, і навпаки. Переміщення майже двох тонн концентрованої маси на кілька метрів по вертикалі відчутно деформує локальне гравітаційне поле будівлі.

На відстані приблизно 0,7 метра від ліфтової шахти, по інший бік глухої цегляної стіни будівлі (у приміщенні туалетної кімнати), дослідники встановили високочутливий приймач — класичний геофізичний гравіметр LaCoste and Romberg Model D. Цей прилад містить прецизійну кварцову пружину з нульовою довжиною, яка реагує на найменші коливання сили тяжіння з точністю до мікрогалів (1 мікрогал = 10⁻⁸ м/с²).

Характеристика системиТрадиційний електромагнітний зв’язокГравітаційний експеримент (UQ, 2026)Майбутній потенціал технології
Носій інформаціїФотони (радіохвилі, мікрохвилі, світло)Гравітаційне поле (ньютонівський потенціал)Квантові гравітаційні градієнти
Екранування та блокуванняБлокується металом, сітками Фарадея, землеюНеможливо заблокувати або заглушити («без тіні»)Абсолютно захищені підземні та підводні канали
Швидкість передачі данихГігабіти / терабіти на секунду (Гбіт/с)1 біт на хвилину (~0,016 бод)Кілобіти на секунду через атомні резонатори
Джерело сигналу (передавач)Електронна антена / напівпровідник1,8-тонна механічна противага ліфтаВисокочастотні маховики та ядерні осцилятори
Детектор (приймач)Радіоприймач, чіп demodulatorПружинний гравіметр LaCoste & Romberg Model DХолодноатомні квантові інтерферометри
Принципова схема експерименту гравітаційного зв’язку з використанням ліфта та гравіметра
Принципова наукова схема гравітаційного зв’язку в будівлі Парнелла: вертикальне переміщення 1,8-тонної противаги ліфта між 1-м та 3-м рівнями та детекція локальних гравітаційних коливань пружинним гравіметром через суцільну стіну. Ілюстрація: Woffinden et al. / Science Advances / IFLScience

«Гравітація принципово відрізняється від електромагнетизму: вона не відбивається і не послаблюється екранами. Якщо між передавачем і приймачем помістити свинцеву плиту чи товщу скельної породи, гравітаційний сигнал пройде крізь них так, ніби там нічого немає. Наш експеримент — це перший крок до каналів зв’язку, які в принципі неможливо заглушити.»

Д-р Чарльз Воффінден (Charles Woffinden), науковий співробітник Університету Квінсленда та провідний автор дослідження

Кодування та розшифровка: як народилося слово «GRAVITY»

Експеримент вимагав суворої синхронізації та попереднього очищення даних від фонових шумів. Навіть рух пішоходів коридором чи пориви вітру, що хитають будівлю, створюють мікросейсмічні збурення. Проте переміщення 1,8-тонної противаги між першим і третім поверхами будівлі Парнелла генерувало чіткий гравітаційний перепад амплітудою близько 2 мікрогалів.

Вчені розробили просту схему двійкової амплітудної модуляції (binary shift keying). Знаходження противаги на верхньому рівні кодувало логічну одиницю («1»), а її перебування на нижньому рівні — логічний нуль («0»). Оскільки переміщення ліфта та стабілізація механічної пружини гравіметра вимагали певного часу, швидкість передачі даних становила рівно один біт на хвилину.

Команда закодувала слово «GRAVITY» стандартним 7-бітним кодом ASCII. Протягом майже цілої години ліфт слухняно курсував угору та вниз за заздалегідь запрограмованим протоколом. На іншому боці товстої цегляної стіни гравіметр фіксував крихітні підйоми та спади сили тяжіння. Комп’ютерний алгоритм розшифрував отримані дані — і на моніторі без єдиної бітової помилки з’явилося слово «GRAVITY». Сигнал пройшов крізь стіну, яка заблокувала б більшість високочастотних радіохвиль, без найменшого ослаблення.

🛡️ Абсолютна стійкість до РЕБ і перешкод

Гравітаційні хвилі та поля не піддаються впливу станцій радіоелектронної боротьби. Сигнал проходить через гірські породи, товщу океану та екрановані підземні бункери без втрати амплітуди.

⚙️ Механіка 1,8-тонного модулятора

Переміщення масивного блоку ліфта змінювало локальне прискорення вільного падіння g на мікроскопічні частки мікрогала. Цього виявилося достатньо для надійного розпізнавання двійкових станів «0» і «1».

⏱️ Швидкісний бар’єр та обмеження

Сім символів слова «GRAVITY» передавалися майже цілу годину через низьку швидкість руху кабіни ліфта. Головним викликом для практичного застосування залишається розробка високочастотних масових випромінювачів.

🔬 Холодноатомні квантові сенсори

Майбутнє технології пов’язане не з громіздкими ліфтами, а з квантовими гравіметрами на базі конденсату Бозе-Ейнштейна, здатними вловлювати збурення простору-часу на рівні окремих атомів.

Фізика гравітаційних хвиль та вимірювання коливань простору-часу. Відео: PHD Comics / Jorge Cham

Швидкісний бар’єр та фундаментальні виклики гравітаційного зв’язку

Попри історичний успіх, гравітаційний зв’язок сьогодні перебуває на тій самій стадії розвитку, на якій перебував електромагнітний телеграф у часи дослідів Генріха Герца чи Гульєльмо Марконі. Головна проблема криється в фундаментальній константі взаємодії: гравітація є найслабшою силою у Всесвіті. Електромагнітне відштовхування між двома електронами сильніше за їхнє гравітаційне притягання приблизно в 10⁴² разів!

Щоб створити відчутний гравітаційний сигнал, потрібні колосальні маси або екстремальні прискорення. Швидкість в 1 біт на хвилину робить цю технологію непридатною для перегляду веб-сайтів чи потокового відео. Проте для передачі екстрених команд, кодів авторизації чи координат лиха навіть кілька бітів на хвилину мають вирішальне значення.

У наших дослідженнях про те, як постійний вплив земного тяжіння змінює структуру живих тканин, ми бачимо всюдисущість гравітації на макрорівні. А наднизькотемпературні квантові експерименти, подібні до тих, де вчені охолоджували матерію до рекордних часток градуса, відкривають шлях до створення надчутливих атомних інтерферометрів, здатних підвищити чутливість приймачів у мільйони разів.

💡 Ключові факти експерименту гравітаційного зв’язку
  • Принцип відсутності гравітаційної тіні: гравітаційне поле єдине з фундаментальних взаємодій, яке не має негативних зарядів протилежного знаку, тому не може бути екрановане нейтралізацією полів.
  • Локація експерименту: випробування пройшли в історичній будівлі Парнелла (Parnell Building), де також триває знаменитий столітній дослід із капанням бітуму (Pitch Drop experiment).
  • Символічний меседж: дослідники передали крізь цегляну стіну товщиною 70 сантиметрів слово «GRAVITY», закодоване 7-бітними двійковими послідовностями ASCII.
  • Епоха квантової гравіметрії: публікація в Science Advances відкриває шлях до зв’язку з глибоководними субмаринами та шахтарями під завалами без потреби виводити антени на поверхню.

Майбутні горизонти: від атомних гравіметрів до космічного зв’язку

Наступним кроком у розвитку гравітаційного зв’язку стане відмова від громіздких механічних ліфтів на користь високочастотних ротаційних маховиків та ультрахолодних атомних хмар. Лабораторії по всьому світу активно розробляють квантові гравіметри на основі атомної інтерферометрії, де хвильова функція атомів цезію або рубідію ділиться та рекомбінується за допомогою лазерних імпульсів.

Такі прилади здатні реєструвати зміни сили тяжіння з точністю до наногалів (10⁻¹¹ м/с²). Якщо як передавач використати важкий ротор із вольфраму чи урану, що обертається зі швидкістю кілька тисяч обертів на хвилину, частоту модуляції можна підняти з часток мілігерца до десятків герц, що дозволить передавати осмислені текстові повідомлення за секунди.

Як наголошується в науковій публікації в журналі Science Advances та аналітичному огляді IFLScience про гравітаційний експеримент у Квінсленді, вчені подолали психологічний бар’єр, довівши, що сила тяжіння — це не просто статичний фон природи, а потенційний канал інформації майбутнього, здатний пронизати будь-яку перешкоду у Всесвіті.

Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Стежте за нашими новинами:


Like it? Share with your friends!

✏️ Повідомити про помилку

Ви помітили помилку у наступному тексті: