Міжнародна група астрономів зробила відкриття, здатне змінити сучасні уявлення про еволюцію планетних систем у Всесвіті. У центрі уваги дослідників опинилася дивовижна планета-фенікс, яка обертається навколо мертвого білого карлика HS 0209+0832. На відміну від переважної більшості відомих екзопланет, що сформувалися мільярди років тому у протопланетних дисках молодих зірок, цей незвичайний газовий гігант виник буквально з попелу та уламків власного загиблого світила.
Раніше вважалося, що фаза перетворення зорі на червоного гіганта неминуче випалює і знищує всі близькі світи. Проте нове дослідження наочно доводить: після грандіозного зоряного катаклізму матерія здатна згуртуватися знову, запускаючи так зване «друге народження» планет. Подібно до того, як сучасні космічні місії досліджують найдавніші куточки космосу, коли телескоп Джеймс Вебб досліджував еволюцію космічних гігантів, нові дані про білих карликів відкривають незвіданий розділ постапокаліптичної астрофізики.

Система HS 0209+0832 розташована на відстані близько 260 світлових років від Землі у сузір’ї Кита. За розрахунками вчених, масивна зоря завершила свій життєвий термоядерний цикл і скинула зовнішні оболонки близько п’яти мільйонів років тому, стиснувшись у надщільний білий карлик розміром приблизно із Землю. Саме в атмосфері цього зоряного залишку астрономи натрапили на спектральні аномалії, які здивували світову наукову спільноту.
Хімічна аномалія ніобію та гравітаційна пастка
Білі карлики мають надпотужну гравітацію, через яку будь-які важкі елементи за лічені дні або тижні тонуть у глибинах надр, залишаючи на поверхні лише чистий водень або гелій. Однак спектроскопічний аналіз архівних спостережень орбітального телескопа Hubble виявив неочікувану картину: зовнішні шари HS 0209+0832 виявилися насиченими міддю, цинком і насамперед ніобієм. Вміст ніобію більш ніж у 1000 разів перевищив показники нашого Сонця.
«Ніобій у таких концентраціях є безпомилковим маркером: він утворюється в глибоких шарах зірок на фінальних етапах їхньої еволюції та викидається під час загибелі червоного гіганта. Його наявність на поверхні свідчить про те, що білий карлик прямо зараз невпинно поглинає речовину, яка падає на нього з сусіднього об’єкта».
Джеймі Вільямс (Jamie Williams), астрофізик Ворицького університету
Щоб підтвердити гіпотезу, вчені поєднали дані Hubble з точними фотометричними вимірюваннями супутника NASA TESS (Transiting Exoplanet Survey Satellite). Прилади зафіксували чітке періодичне зниження яскравості системи з циклом рівно 4,4 дня. Це свідчить про присутність масивного небесного тіла, що обертається на надблизькій орбіті — усього за 4% від відстані між Землею та Сонцем.
Головний підсумок дослідження: Знайдений об’єкт є гарячим газовим гігантом із масою, порівнянною з Юпітером. Його зовнішня атмосфера постійно випаровується під дією жорсткого ультрафіолету білого карлика і випадає на поверхню зорі, формуючи спостережувані спектральні лінії.
Чому планета-фенікс зародилася заново
Ключове питання дослідження полягало в тому, чи могла ця планета бути первісною і просто пережити загибель світила. Гідродинамічне моделювання спростувало таку можливість через три вагомі факти:
- Розширення червоного гіганта: На етапі гіганта розміри зорі значно перевищували нинішню орбіту планети (4,4 доби). Будь-який первинний об’єкт на такій відстані був би безповоротно поглинутий і зруйнований припливними силами.
- Специфічний хімічний склад: Зафіксований набір елементів точно відповідає складу скинутих термоядерних оболонок зорі, збагачених продуктами так званого s-процесу.
- Утворення вторинного диска: Скинута зоряна матерія утворила навколо білого карлика щільний акреційний диск, з якого під дією гравітаційної нестабільності швидко сконденсувався новий світ.
Повні результати дослідження міжнародної групи астрофізиків з Ворицького університету опубліковані у провідному журналі Nature Astronomy. Співавторами наукової праці виступили професор Борис Генсіке (Boris T. Gänsicke), доктор Снехалата Саху (Snehalata Sahu) та професор Джей Фаріхі (Jay Farihi).
Раніше єдиними відомими планетами другого покоління вважалися об’єкти навколо пульсарів. Відкриття планети-фенікса біля білого карлика підтверджує, що народження світів після смерті зірок — значно поширеніше явище, ніж припускала класична астрономія.


