Yandex Metrika
0

Тривалий вплив глибокої космічної радіації під час пілотованої експедиції на Марс здатний спричинити незворотне фіброзне переродження та рубцювання тканин серця, багаторазово підвищуючи ризик розвитку важкої серцевої недостатності через роки після повернення на Землю. До такого тривожного висновку дійшла міжнародна група біологів та кардіохірургів під егідою NASA, яка оприлюднила результати масштабного біомедичного експерименту в авторитетному науковому журналі PLOS ONE. Дослідження на моделі гризунів, яких піддали опроміненню на симуляторі галактичного випромінювання NASA SimGCRSim, довело: космічні промені високої енергії вибірково атакують мікросудинне русло міокарда, спричиняючи двократне розростання сполучної рубцевої тканини, яка позбавляє серцевий м’яз здатності до повноцінного діастолічного розслаблення.

За межами геомагнітного щита: смертоносний фон глибокого космосу

Організм людини еволюціонував протягом мільйонів років у захищених умовах біосфери. Магнітне поле Землі (магнітосфера) та щільна атмосфера слугують надійним щитом, який відхиляє й поглинає переважну більшість іонізуючого випромінювання. Усі попередні тривалі космічні польоти — від орбітальних станцій «Мир» і Skylab до сучасної МКС — відбувалися на низькій навколоземній орбіті (ННО) на висоті близько 400 км, де магнітосфера продовжує надійно прикривати космонавтів.

Астронавт на Марсі космічна радіація ушкодження серця фіброз міокарда
Ілюстрація астронавта на поверхні Марса. Вплив космічної радіації під час міжпланетного польоту подвоює обсяг рубцевої тканини в серці. Фото: piranka via Getty Images / Live Science

Проте міжпланетний політ на Марс, який за сучасних ракетних технологій триватиме близько 18–24 місяців у два боки, виведе космічний корабель далеко за межі земної парасольки. У міжпланетному просторі екіпаж зазнає впливу двох головних типів іонізуючої радіації: спорадичних сонячних протонних подій (SPE) та безперервного пронизливого фону галактичних космічних променів (GCR).

Галактичні космічні промені народжуються за межами Сонячної системи під час вибухів наднових зірок та в активних ядрах галактик. Вони складаються з високоенергетичних протонів і ядер важких елементів (HZE-іонів, таких як залізо, кремній та вуглець), розігнаних до навколосвітлових швидкостей. Ці важкі частинки мають колосальну проникну здатність: традиційна алюмінієва обшивка кораблів нездатна їх зупинити й ба більше — генерує вторинне небезпечне гальмівне випромінювання під час зіткнень.

Експеримент у Брукгейвені: симулятор NASA SimGCRSim у дії

Щоб відтворити точні радіобіологічні умови далекої міжпланетної місії, професор Джон Бейкер (John E. Baker) із Медичного коледжу Вісконсина об’єднав зусилля з дослідниками Космічної радіаційної лабораторії NASA (NSRL) у Брукгейвенській національній лабораторії. В експерименті було задіяно передовий симулятор галактичних космічних променів SimGCRSim (Simulated Galactic Cosmic Ray Simulation), здатний почергово опромінювати біомоделі 33-компонентним спектром іонів високої енергії.

Учені сформували чотири когорти щурів лінії Rattus norvegicus, щоб ізолювати вплив двох провідних чинників далекого космосу: радіації та невагомості. Для імітації мікрогравітації застосовували класичний метод вивішування задніх кінцівок (hindlimb suspension), який викликає перерозподіл біологічних рідин до верхньої частини тулуба та ліквідує осьове навантаження на скелет.

У той час як примітивні організми здатні до неймовірної резистентності — подібно до того, як тихоходи захищають геном білком Dsup у відкритому вакуумі — складна серцево-судинна система ссавців виявилася надзвичайно крихкою під ударами космічного випромінювання.

Астронавти досліджують поверхню Марса космічна радіація та здоров'я
Концепт довгострокової дослідницької експедиції NASA на Марс із житловими модулями та захисними системами. Фото: NASA / JPL-Caltech

«Головний висновок нашого відкриття полягає в тому, що тривалий моніторинг здоров’я підкорювачів Марса стане питанням життя і смерті. Коли астронавти повернуться на Землю, суспільство очікуватиме, що вони проживуть довге й благополучне життя. Проте наше дослідження показує: радіаційні рубці в тканинах серця можуть проявитися клінічною серцевою недостатністю через десятиліття після тріумфу місії.»

Джон Бейкер (John E. Baker), професор хірургії Лабораторії радіаційної біонауки Медичного коледжу Вісконсина

Анатомія мікросудинного рубцювання: кардіальний фіброз

Через 360 днів після радіаційного опромінення дослідники провели детальне гістологічне та молекулярне тестування тканин серця піддослідних тварин. Результати виявилися приголомшливими: у групі, яка зазнала впливу GCR, обсяг периваскулярної сполучної рубцевої тканини (фіброзу) навколо дрібних артеріол та капілярів міокарда виявився рівно вдвічі більшим, ніж у контрольних тварин.

При цьому в щурів, які перебували виключно в умовах модельованої невагомості без радіаційного навантаження, патологічний фіброз серця не розвинувся. «Це незаперечний доказ того, що саме космічна радіація, а не мікрогравітація, є прямим тригером деструктивного рубцювання серцевого м’яза», — підкреслив доктор Бейкер. Водночас невагомість спричинила пригнічення популяції захисних Т-лімфоцитів, що додатково підірвало імунітет.

Під ударами важких HZE-іонів ендотеліальні клітини капілярів зазнають потужного оксидативного стресу, вивільняючи прозапальні цитокіни та фактор росту TGF-beta. Це стимулює фібробласти до неконтрольованого синтезу жорсткого колагену I та III типів. Укриті щільною колагеновою муфтою мікросудини втрачають еластичність, а міокард перетворюється на ригідний каркас.

Галактичні HZE-іони

Високоенергетичні ядра заліза та кремнію пронизують обшивку корабля, руйнуючи мікросудини міокарда на атомарному рівні.

Подвоєння фіброзу

Через 360 днів після опромінення обсяг сполучної рубцевої тканини навколо коронарних судин зростає рівно на 100%.

Ригідність міокарда

Рубцевий колагеновий каркас блокує діастолічне розслаблення шлуночків, провокуючи розвиток серцевої недостатності HFpEF.

30-річний часовий лаг

У людському організмі клінічні прояви радіаційного рубцювання серця можуть розвинутися через 20–30 років після польоту.

Діастолічна пастка: чому серце втрачає здатність до відпочинку

Головна клінічна загроза виявленого фіброзу полягає в порушенні діастолічної фази серцевого циклу. За нормальних умов серце працює як пружний насос: під час систоли воно скорочується, виштовхуючи кров, а під час діастоли повністю розслабляється, наповнюючись новою порцією крові за низького тиску.

Формування рубцевого колагену навколо мікросудин і між кардіоміоцитами позбавляє серце еластичності. Воно зберігає здатність скорочуватися, але втрачає спроможність повноцінно розслабитися (діастолічна дисфункція). У кардіологічній практиці цей стан діагностується як серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду (HFpEF) — патологія, що надзвичайно важко піддається медикаментозній корекції.

При екстраполяції результатів з гризунів на людину діє закон біологічного часового масштабу. Щури живуть у середньому від 2 до 4 років, тому термін у 360 днів становить майже третину їхнього життєвого циклу. Для людини з тривалістю життя 80 років аналогічні радіаційні рубці та прогресуюча серцева недостатність можуть розвинутися через 25–30 років після повернення марсіанського екіпажу на Землю.

💡 Кардіологічні виклики пілотованого польоту на Марс
  • Радіаційна доза: за 18 місяців подорожі до Марса та назад космонавти отримають дозу близько 1 Зв іонізуючого випромінювання.
  • Фактор вибірковості: невагомість пригнічує лімфоцити, але рубцювання міокарда спричиняється виключно космічною радіацією.
  • Симулятор SimGCRSim: у лабораторії NASA вперше змодельовано складний спектр із 33 типів галактичних космічних променів.
  • Фармакозахист NASA: тестування радіопротекторів та інгібіторів фіброзу для збереження здоров’я серця підкорювачів космосу.

Шляхи порятунку: інженерний захист та фармакологічний щит

Оцінюючи результати дослідження, професор радіаційної біології Рупак Патхак (Rupak Pathak) з Університету медичних наук Арканзасу зазначив: «Хоча гризуни мають певні фізіологічні відмінності від людини, наш геном збігається більш ніж на 90%, а мікросудинна будова міокарда практично тотожна. Ці дані ставлять перед аерокосмічною медициною критичний виклик».

Пошуки слідів життя на Марсі та розуміння його минулого тривають: науковці навіть припускають, що комети могли доставити органічні молекули на прадавній Марс, проте виживання самих дослідників космосу вимагає революційних медичних технологій.

NASA вже веде розробку комплексних захисних заходів для експедиції на Марс. Фахівці випробовують водневовмісні композитні матеріали та водяні сорочки житлових модулів для пасивного радіаційного екранування. Паралельно біологи тестують фармакологічні радіопротектори, блокатори рецепторів ангіотензину та антиоксиданти, які здатні блокувати запальні каскади та зупинити рубцювання серця на молекулярному рівні.

Дослідження NASA: вплив глибокого космосу та галактичних космічних променів на серцево-судинну систему астронавтів місії на Марс. Відео: NASA Johnson
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Стежте за нашими новинами:


Like it? Share with your friends!

✏️ Повідомити про помилку

Ви помітили помилку у наступному тексті: