Астрофізичний світ вражений відкриттям на основі архівних даних орбітального телескопа «Габбл» та супутника TESS: міжнародна команда астрономів під керівництвом доктора Крістофера Мансера (Christopher Manser) з Уорікського університету виявила переконливі докази існування екзопланети біля мертвого білого карлика HS 0209+0832. На відміну від усіх відомих екзопланетних світів, цей гігант утворився не в первинному газопиловому диску молодої зорі, а сконденсувався з попелу та скинутої речовини світила вже після завершення його життя — ставши першою підтвердженою «планетою-феніксом» другого покоління.
Хімічний слід у зоряній атмосфері: загадка ніобієвого сплеску
Білі карлики — це надгусті зоряні залишки розміром приблизно із Землю, що мають масу нашого Сонця. Їхня велетенська поверхнева гравітація спричиняє стрімке гравітаційне осідання: будь-які хімічні елементи, важчі за водень та гелій, мають опускатися у глибини світила за лічені дні або тижні. Відповідно, атмосфера спокійного білого карлика повинна бути абсолютно стерильною від важких металів.
Проте спектроскопічний аналіз HS 0209+0832 за допомогою спектрографа HIRES обсерваторії Кека на Гаваях показав феноменальне забруднення металами. Найбільшим шоком стало відкриття аномальної концентрації рідкісного тугоплавкого елемента — ніобію (Nb), вміст якого перевищує сонячний показник у понад 1200 разів, разом із підвищеним вмістом міді, титану та цинку.
«Ніобій — це бездоганний космічний свідок. Він не може бути реліктом початкової зірки: цей елемент синтезується суто на стадії асимптотичної гілки гігантів (AGB) через повільне захоплення нейтронів (s-процес). Поява свіжого ніобію на поверхні білого карлика вказує на безперервне поглинання залишків масивної екзопланети прямо зараз».
Д-р Крістофер Мансер (Christopher Manser), провідний астрофізик Уорікського університету
Газовий гігант другого покоління з масою 1,2–1,4 Юпітера, сформований із важкого попелу колишнього червоного гіганта.
Обертання навколо карлика триває лише 4,4 земних доби на надблизькій дистанції 6,1 млн км під впливом потужних припливів.
Зоря поступово випаровує та зриває атмосферу планети з темпом надходження речовини понад 109 г/с.

Життя після смерті зорі: новий акреційний диск
Десятиліттями вважалося аксіомою, що фаза червоного гіганта ставить остаточну крапку в існуванні планет. Передбачалося, що внутрішні світи неминуче поглинаються світилом, що роздувається, а віддалені крижані тіла назавжди розлітаються в галактичний простір.
Проте детальні обчислення астрофізиків з Лейдена та Уоріка продемонстрували неочікувану картину: під час скидання планетарної туманності близько 10% маси оболонки не досягає другої космічної швидкості та повертається назад, закручуючись у надгустий акреційний диск. У ньому виникають зони гравітаційної нестійкості, що здатні породити новий газовий гігант усього за кількасот тисяч років.
Відео: екстремальна фізика компактних залишків зірок
Науково-популярний канал Kurzgesagt демонструє, які дивовижні квантові та гравітаційні ефекти панують навколо білих карликів:
Майбутнє Сонячної системи після згасання Сонця
Приблизно через 5 мільярдів років Сонце вичерпає водень, скине оболонку й перетвориться на білий карлик. Дослідження системи HS 0209+0832 дає людству дивовижне розуміння циклічності Всесвіту: навіть після загибелі первинних планет у Сонячній системі може сконденсуватися нове покоління дивовижних небесних тіл.

