Міжнародна група астрофізиків повідомила про відкриття найпереконливішого кандидата в «мікроблазари» за всю історію спостережень. Загадковий космічний об’єкт IRAS 18293-0941, розташований у нашій рідній галактиці Чумацький Шлях, вивергає релятивістський струмінь частинок і випромінювання, спрямований точно в бік Сонячної системи та Землі. Це відкриття підтверджує сміливу гіпотезу, висунуту теоретиками ще десятиліття тому.
Що таке блазари і чому їхні мініатюрні копії шукали десятиліттями
Блазари справедливо вважаються одними з найпотужніших та найекстремальніших джерел випромінювання в спостережуваному Всесвіті. За своєю суттю це різновид квазарів — надмасивних чорних дір у ядрах далеких галактик, які поглинають колосальні обсяги навколишньої речовини та викидають її частину у вигляді зустрічних струменів (джетів), розігнаних майже до швидкості світла. Якщо один із таких джетів спрямований безпосередньо на Землю, астрономи класифікують об’єкт як блазар.
Протягом останніх десятиліть вчені знаходили так звані мікроквазари — подвійні системи, де звичайна чорна діра зоряної маси або нейтронна зоря перетягує газ із сусідньої зорі. Проте мікроскопічна версія блазара — мікроблазар, чий промінь сфокусований прямо на нас, — довгий час залишалася невловимою.
«Це перший випадок в історії науки, коли ми маємо справу зі справді серйозним кандидатом у мікроблазари. Досі вони існували лише у теоретичних розрахунках»
Хосеп Марті (Josep Martí), астроном Університету Хаена в Іспанії, провідний автор дослідження
Анатомія системи IRAS 18293-0941: космічний прискорювач по сусідству
Об’єкт IRAS 18293-0941 розташований у межах Чумацького Шляху на відстані близько 12 000 світлових років від Землі й схований за щільною завісою міжзоряного пилу. Система являє собою тісну подвійну пару: чорна діра зоряної маси обертається навколо гігантської гарячої зорі з періодом усього в 11 земних днів.

Гравітація чорної діри безперервно захоплює речовину з атмосфери гігантської зорі, формуючи розпечений акреційний диск. Частина матерії з величезною енергією викидається у простір у вигляді двох протилежних струменів. Один із цих променів б’є прямо в напрямку Сонячної системи, створюючи релятивістське доплерівське підсилення сигналу.
Головні параметри першого кандидата в мікроблазари:
- Орбітальний період: 11 діб обертання компонентів.
- Відстань до Землі: близько 12 000 світлових років (у нашій Галактиці).
- Задіяні інструменти: європейська мережа радіотелескопів VLBI (EVN), комплекс MeerKAT у ПАР, іспанська обсерваторія Калар-Альто та архівні дані VLA (Нью-Мексико).
- Гаряча точка: ознаки взаємодії протилежного джета з міжзоряним газом у зворотному від нас напрямку.
Загадка стабільності: куди зникли швидкі коливання яскравості?
За всіма розрахунками мікроблазари мали б показувати надшвидку змінність блиску — їхнє сяйво має постійно тремтіти й спалахувати, адже випромінювання джета підсилюється ефектом Доплера. Проте об’єкт IRAS 18293-0941 демонструє напрочуд рівне світіння.
Дослідники пояснюють це щільною газовою хмарою, яка оточує всю систему. Цей міжзоряний «кокон» розсіює різкі коливання сигналу, працюючи як природний згладжувальний фільтр для земних телескопів.
Подібні відкриття вкрай важливі для сучасної астрофізики: нещодавно ми розповідали про те, як телескоп Джеймс Вебб виявив найстарішу чорну діру у Всесвіті, проте вивчати далекі глибини важко. Мікроблазари дають змогу вивчати релятивістські струмені на практиці прямо в Чумацькому Шляху.
Чому мікроблазари настільки рідкісні
Еволюційна стадія активного мікроквазара з потужними струменями триває за космічними мірками лічені миті — всього кілька десятків чи сотень тисяч років. Аби астрономи помітили такий об’єкт, зорі мають опинитися на потрібному етапі життя саме зараз, і при цьому кут джета має ідеально збігтися з положенням Землі.
«Це відкриття дає нам раніше недооцінений механізм формування частинок надвисоких енергій. Мікроблазари здатні живити найпотужніші процеси у Всесвіті»
Ітумеленг Монагенг (Itumeleng Monageng), астроном Кейптаунського університету
Джерела: відкриття міжнародної команди астрономів опубліковано у науковому виданні Astronomy & Astrophysics (DOI: 10.1051/0004-6361/202661105).



